«КИЇВ: ЗОНА СУТІНОК». Живопис і графіка з колекції Музею історії міста Києва / “KYIV: TWILIGHT ZONE”. Paintings and Graphics from the Kyiv History Museum Collection

МВЦ Музею історії міста Києва

представляє проект із власної колекції

«КИЇВ: ЗОНА СУТІНОК»

17.01.2020 – 6.02.2020

У місті не буває цілковитої темряви. Місячне світло, вуличні ліхтарі, підсвітка пам’яток архітектури, блимання вікон – все це створює дивовижне середовище пливких форм та витончених кольорів. Для митця ці колористичні нюанси та півтони поруч із різкими контрастами світла й тіні ставлять доволі складну професійну задачу. Загалом нічних та сутінкових краєвидів у мистецтві існує порівняно небагато, адже упродовж майже трьохсот років існування пейзажу як окремого жанру було заведено писати з натури, або бодай з писаних з натури етюдів. Зайве казати, що розрізняти у присмерку кольори та ще й працювати тонкими відтінками вельми непросто. І все ж сутінки непереборно ваблять митців.
Музей історії міста Києва володіє значною колекцією творів чи не найвідомішого в історії українського мистецтва співця сутінок – Григорія Світлицького. Годилося б сказати, що Світлицький продовжив вітчизняну традицію «нічного» живопису, адже у петербурзькій Академії мистецтв він навчався у майстра нічних пейзажів Архипа Куїнджі. Далі – більше, тож маємо нагоду уявити, якими художники бачили сутінки у Києві та околицях упродовж ХХ та на початку ХХІ століття.
Життя міста у сутінках – химерне і загадкове, для митця (і, відповідно, для глядача) воно сповнене натяків на дії і події. Вирвані підсвіткою із звичного середовища, неначе виокремлені із сучасності у вічність пам’ятки архітектури в офортах Анатолія Марчука, замріяні красуні Григорія Світлицького, і майже непомітні у темряві вісники Чорнобильської катастрофи – гелікоптери – над квітучим весняним містом у Самуїла Каплана, накриті густою тінню відвідувачі парку Петра Лебединця живуть своїм химерним життям, пробуджуючи у глядача строкаті та несподівані асоціації.
У сутінках місто перевтілюється. Для Раїси Кузіної воно стає відсторонено-казковим, для Івана Григор’єва – міські вогні перетворюються на карнавальну ілюмінацію, яка виграє різними барвами, відбиваючись у Дніпрі, Генріх Нечипоренко бачить зимовий Маріїнський палац як театральну декорацію у яскравому сценічному світлі.
Присутність у «сутінковому» контексті роботи Анатолія Лимарєва видається несподіванкою. Адже друзі називали художника «сонцепоклонником», його стихією був розпечений до червоного український степ. Та Лимарєв писав присмерк не дарма: по темних калюжах і напіврозталому снігу блукають вогняні рефлекси промінців сонця, що от-от зійде. Адже темряву завжди змінює світло.

Вартість квитків:
дорослий – 30
пільговий – 20

МВЦ Музею історії Києва
(вул. Б. Хмельницького, 7)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.